На днях під руку підвернувся довжелезний матеріал про вдячність з часопису по психології. Нашпигований дослідниками та їхніми дослідженнями, думками експертів та анкетуваннями і, як зазвичай, практичними порадами. Що ж воно, вдячність? - запитала себе і в одну мить виникло наступне запитання: а який християнин може про це не знати? Християнство неможливе без любові, але так само годі уявити його без вдячності. Кожна наша Літургія - це насамперед подяка: Отцеві - за Сина, Синові - за Відкуплення, цілій Трійці - за сотворення і любов.
Психологи люди практичні, для них щось або корисне, або ні. Бути вдячним - корисно, це запорука щасливості. Отже, будьмо вдячні щоб бути щасливими! Будьмо. Але як?
Вдячними бути...важко. Сьогоднішній світ робить нас егоцентриками та індивідуалістами - самі всього добиваємося, власними силами прокладаємо шлях у житті, отже, нікому нічого не винні. Вдячність батькам? Так, за те, що народили, а за все решта тільки собі самому й дякувати. Так простіше, адже вдячність означає залежність від іншого: хтось зробив послугу тобі - маєш відповісти тим же.
Бути невдячним ще важче. Покладатися лише на себе - це завеликий тягар для навіть дуже сильної людини, тому що робить самотнім. Вдячність рідко пробуджується сама по собі, вдячності треба вчитися. Відчути вдячність це замало, треба вміти її висловити - словом або вчинком.
Буддисти дзен говорять, що вдячність - це кругообіг позитивної енергії у світі: той, хто дякує - видихає, а хто приймає - вдихає. Побожні євреї починають день молитвою подяки, бо вдячність Богові вважають способом на те, щоб могти брати участь у світі, створеному Ним. Християнство розрізняє різні види молитов, а серед них молитва подяки чи не одна з найважливіших. Вміти дякувати - це вміти бачити нагоди до вдячності.
Існує дивовижний спосіб навчитися вдячності - простий але несамовито дієвий. Його пропонують численні духівники та монахи. Цей спосіб - щоденник вдячності, в якому слід записувати все, за що ми вдячні Богові, людям, ситуаціям та обставинам. На кожну подію чи ситуацію в житті можна подивитися під кутом того, чого вона мене навчила, чи що для мене означає і... подякувати їй за це. Те, що кудись запізнююся означає, що можу ходити і що хтось мене чекає, те, що збіг борщ - означає, що маю що вкласти до горщика і не голодую - хіба не нагоди для вдячності?
Вдячність - як рожеві окуляри - змінює світ навколо нас, хоча сидить в нас всередині. Замість того, щоб замірятися з мотикою на Сонце в намаганні змінити всіх навколо, можна спокійно закласти собі свої рожеві окуляри, розгорнути щоденник подяки і змінити насамперед себе, щоб стати щасливим, бо тільки таким під силу найскладніші речі.
Оксана Ошовська
За матеріалами: http://www.credo-ua.org